Нашла вот сочинение, которое писала при поступлении...
читать дальше
В аеропорті Нью-Йорка, як завжди дуже багато людей. Сірий натовп. Настільки різний, що він зливається в єдине ціле.
Через півгодини літак. Чотирнадцять годин. Всього чотирнадцять годин і він буде майже вдома. Він буде в своїй країні.
Вже немолодий чоловік стояв перед скляними дверима і дивився на злітну смугу. Валізи були вже в багажі. Йому залишилось тільки чекати. Усього півгодини… Це взагалі майже нічого у порівнянні…
Він підняв руки і подивився на них. Вони були огрубівшими, всі в мозолях. Він посміхнувся. І це називається руки шкільного вчителя! Нічого, залишилось не так багато…
Чотири роки він працював будівельником у Нью-Йорку. Майже без вихідних. Чотири роки він не бачив свою родину. Його кохана жінка. Його донечка. Цікаво, яка вона зараз. Коли він їхав з дому, їй було одинадцять. Ще зовсім дитина. Тепер вона, напевно, дуже гарна дівчина. Чотири роки тому… Майже життя…
Скільки разів він хотів плюнути на все ф поїхати додому. Але в останню мить думав про сім´ю. Він хотів зробити їх щасливими. Він добре розумів, що на зарплату вчителя не так легко прожити в наші важки часи. Він розумів, заради чого сюди приїхав. «Нічого, ще трошки потерплю, - казав він собі, - і додому.» Він спілкувався з родиною по телефону, писав листи. Але чи можливо це витримати? Навколо чужі люди, і навіть його земляки були йому чужими. Його серце прагнуло додому.
Він був у Нью-Йорку коли стався теракт 11 вересня. Він був дуже далеко від того страшного місця. Будівельники спостерігали з даху за величезною хмарою попила, яка постійно збільшувалася. І тільки коли пройшов шок, він згадав про свою родину.
Вони сиділи біля телевізору і в паниці не знали, що їм робити, куди звертатися. Вони могли тільки молитися і прохати, щоб їх батько був десь далеко, тільки, щоб його там не було!
В Нью-Йорку тоді кілька днів не працював зв´язок. Ці кілька днів були найстрашнішими в житті для його рідних. І тільки потім він знайшов когось, хто дозволив подзвонити додому з мобільного за величезну плату. Тільки на одну хвилину, щоб сказати: «Кохана! Я живий! Зі мною все добре! Я так вас люблю…»
Чоловік протер окуляри. П´ять хвилин – і він буде вже в літаку. А ось і він.
Величезний залізний птах обережно виїхав на злітну смугу. Лише чотирнадцять годин і вдома…
Чомусь, сам не зрозумів чому, вирішив підніматися по трапу останнім. Можливо, щоб можна було затриматися на кілька секунд, і вдруге, через чотири роки подивитися на аеропорт. Усього за кілька секунд згадати, що він відчував, коли вперше побачив його. Усього за кілька секунд зрозуміти, що він відчуває зараз. І він був щасливий!
Аеропорт у Києві. Жінка в зеленому пальто подивилась на годинник. Півгодини і літак буде вже тут. Він буде вже тут.
Її чоловік не знав, що вона приїде у Київ його зустрічати. А вона вирішила зробити йому сюрприз. Та і сама вже не змогла чекати. Хоч на день раніше, хоча б на хвилинку раніше побачити…
А ось і літак. Вона чекає у виходу. Як багато людей сьогодні. А можливо, так багато завжди.
Який він став? Напевно постарів… Фотографії – це лише одна мит життя. А тепер він буде на неї дивитися, по-справжньому доторкнутися. Вже зовсім скоро.
Почали виходити люди. Це не він. Це теж не він. Не він… Боже! Може він не приїхав?! Не він… Не він…
І тут в неї в грудях все здавило. Серце почало битися так сильно по ребрах, ніби хотіло вистрибнути і зустріти його першим. Він зовсім не змінився! Навіть не посидів. А можливо, в нього просто дуже світле волосся і здалеку не розібрати.
Він не йшов, він летів! Було таке відчуття, що його здорові валізи нічого не важили.
Вона схопила його за руку:
- Чоловіче…
- Спасибі, таксі мені не потрібне…
Він її не пізнав! Вона засміялася:
- Чоловіче! А що вам потрібно?!..
Він повернувся до неї. У нього на лиці було роздратування. Хтось заважав йому бігти додому. Перед ним стояла мила жінка і посміхалася. І тут несподівано в неї потекла сльоза. Одна, друга… І величезні зелені очі дивилися в саму душу…
- О, Господи! Це ти…
Вони стояли в обіймах дуже довго, не звертаючи увагу ні на кого.
Нарешті закінчилася ця нескінченно довга дорога додому…
читать дальше
Довга дорога додому…
Присвячується моєму батькові…
В аеропорті Нью-Йорка, як завжди дуже багато людей. Сірий натовп. Настільки різний, що він зливається в єдине ціле.
Через півгодини літак. Чотирнадцять годин. Всього чотирнадцять годин і він буде майже вдома. Він буде в своїй країні.
Вже немолодий чоловік стояв перед скляними дверима і дивився на злітну смугу. Валізи були вже в багажі. Йому залишилось тільки чекати. Усього півгодини… Це взагалі майже нічого у порівнянні…
Він підняв руки і подивився на них. Вони були огрубівшими, всі в мозолях. Він посміхнувся. І це називається руки шкільного вчителя! Нічого, залишилось не так багато…
Чотири роки він працював будівельником у Нью-Йорку. Майже без вихідних. Чотири роки він не бачив свою родину. Його кохана жінка. Його донечка. Цікаво, яка вона зараз. Коли він їхав з дому, їй було одинадцять. Ще зовсім дитина. Тепер вона, напевно, дуже гарна дівчина. Чотири роки тому… Майже життя…
Скільки разів він хотів плюнути на все ф поїхати додому. Але в останню мить думав про сім´ю. Він хотів зробити їх щасливими. Він добре розумів, що на зарплату вчителя не так легко прожити в наші важки часи. Він розумів, заради чого сюди приїхав. «Нічого, ще трошки потерплю, - казав він собі, - і додому.» Він спілкувався з родиною по телефону, писав листи. Але чи можливо це витримати? Навколо чужі люди, і навіть його земляки були йому чужими. Його серце прагнуло додому.
Він був у Нью-Йорку коли стався теракт 11 вересня. Він був дуже далеко від того страшного місця. Будівельники спостерігали з даху за величезною хмарою попила, яка постійно збільшувалася. І тільки коли пройшов шок, він згадав про свою родину.
Вони сиділи біля телевізору і в паниці не знали, що їм робити, куди звертатися. Вони могли тільки молитися і прохати, щоб їх батько був десь далеко, тільки, щоб його там не було!
В Нью-Йорку тоді кілька днів не працював зв´язок. Ці кілька днів були найстрашнішими в житті для його рідних. І тільки потім він знайшов когось, хто дозволив подзвонити додому з мобільного за величезну плату. Тільки на одну хвилину, щоб сказати: «Кохана! Я живий! Зі мною все добре! Я так вас люблю…»
Чоловік протер окуляри. П´ять хвилин – і він буде вже в літаку. А ось і він.
Величезний залізний птах обережно виїхав на злітну смугу. Лише чотирнадцять годин і вдома…
Чомусь, сам не зрозумів чому, вирішив підніматися по трапу останнім. Можливо, щоб можна було затриматися на кілька секунд, і вдруге, через чотири роки подивитися на аеропорт. Усього за кілька секунд згадати, що він відчував, коли вперше побачив його. Усього за кілька секунд зрозуміти, що він відчуває зараз. І він був щасливий!
Аеропорт у Києві. Жінка в зеленому пальто подивилась на годинник. Півгодини і літак буде вже тут. Він буде вже тут.
Її чоловік не знав, що вона приїде у Київ його зустрічати. А вона вирішила зробити йому сюрприз. Та і сама вже не змогла чекати. Хоч на день раніше, хоча б на хвилинку раніше побачити…
А ось і літак. Вона чекає у виходу. Як багато людей сьогодні. А можливо, так багато завжди.
Який він став? Напевно постарів… Фотографії – це лише одна мит життя. А тепер він буде на неї дивитися, по-справжньому доторкнутися. Вже зовсім скоро.
Почали виходити люди. Це не він. Це теж не він. Не він… Боже! Може він не приїхав?! Не він… Не він…
І тут в неї в грудях все здавило. Серце почало битися так сильно по ребрах, ніби хотіло вистрибнути і зустріти його першим. Він зовсім не змінився! Навіть не посидів. А можливо, в нього просто дуже світле волосся і здалеку не розібрати.
Він не йшов, він летів! Було таке відчуття, що його здорові валізи нічого не важили.
Вона схопила його за руку:
- Чоловіче…
- Спасибі, таксі мені не потрібне…
Він її не пізнав! Вона засміялася:
- Чоловіче! А що вам потрібно?!..
Він повернувся до неї. У нього на лиці було роздратування. Хтось заважав йому бігти додому. Перед ним стояла мила жінка і посміхалася. І тут несподівано в неї потекла сльоза. Одна, друга… І величезні зелені очі дивилися в саму душу…
- О, Господи! Це ти…
Вони стояли в обіймах дуже довго, не звертаючи увагу ні на кого.
Нарешті закінчилася ця нескінченно довга дорога додому…
@темы: моё